Коли починається цикл зимових свят, приходить до кожного із нас довгоочікуване свято Миколая.
Ми, учні 5-Б класу, напередодні 19 грудня 2010 року відвідали маєток українського Санта Клауса.
Автобус припаркувався,і ми біля будинку. Ірина Степанівна постукала у двері і за ними почулося: «Заходьте, мої любі, я на вас чекав давно». Ми зайшли до світлиці і побачили невеликого зросту бороданя, що щиро посміхався. Миколай пояснив, що живе тут цілий рік та збирає інформацію про дітей, занотовує у велику книжку та позначає, який подарунок кому принести. Має він тут ліжко, на якому спить. Коли воно застелене, то це зима, а лише відгорнеш ковдру, а під нею зелений мох, квіточки з-під снігу проглядають.
Екскурсовод водить маєтком і розповідає про кожну кімнату. Наприклад, «Кімната новорічно-різдвяної іграшки». Тут нам розказали про історію ялинкових прикрас та різдвяних листівок. Ми на мить відчули себе з якоїсь давньої-давньої епохи. До цього спонукали слова екскурсовода: «А це, діти, на стінах висять листівки. Колись не було мобільних телефонів, і люди вітали одне одного за допомогою таких поштівок».
На великій території садиби ми бігали, спускалися з гірки, сідлали дерев’яних коників, каталися на черепахах чи фотографувалися на стільчиках «моральних цінностей». Цих крісел є 12, як місяців у році. Кожен дерев’яний стільчик підписаний. Нам, наприклад, затишно було сидіти на кріслі «щирості», по сусідству з «мудрістю» та «добром».
Шум, гамір, чути сміх. Лише Ірина Степанівна та батьки слідкували за нами і просили бути чемними. Поверталися додому трішки змучені, але задоволені.
Коментарi